Юрко стояв біля каси в супермаркеті і подумки перераховував продукти, які поnросила kупити дружина. Людей було баrато. Але серед цього натовпу чоловік побачив хлопчика, що стояв біля дверей супермаркету. Маля було майже роздягнене, без шапки та куртки. Хлопчик, опустивши голову, тягнув руку, сподіваючись, що хтось туди щось покладе. Юрко подивився на хлопця і щось йому підказало підійти до нього і спитати, що сталося. – Ти чому тут стоїш у такий холод? — Запитав чоловік. — Та я цей… зголоднів… думав, може щось люди дадуть, як постою тут. – спокійно відповів хлопець. – А чому ти додому не йдеш? — Та там нікого немає і їсти теж нічого немає. – Як це немає, а де твої батьки? — Та я їх уже тижд ень, як не бачив, вони завжди десь пропадають. Мене залишили одного. – І коли вони повернуться? — Дядьку, навіщо ви мене про це питаєте? Навіть якщо вони колись повернуться, я все одно не повернуся до того будинку, на мене там ніхто не чекає.
— зі сльо зами на очах сказав хлопчик. — Як тебе звати? – Іван. – А мене Юра. Поїдемо зі мною. Я тебе тут одного не залишу. Хлопчик підбадьорився і радісно застрибнув до Юри в машину. Коли Мар’яна відчинила двері і побачила на порозі Юру з Іваном, першими її питаннями було, чому він так довго і чому дитина роздягнулась у такий холод. Вона одразу затягла їх у хату і почала дбати про Івана. Хлопчик навіть зніяковів, бо не звик, щоб про нього так дбали. У будинку Юри та Мар’яни було тепло, затишно та пахло їжею. Іван швидко облаштувався і вже надвечір почував себе як удома. Декілька днів Юра з Мар’яною їздили, шукали батьків Івана. Але тих ніхто давно не бачив. Через місяць пошуків Мар’яна та Юра сказали Івану, що хочуть стати його батьками, якщо він не буде проти. Хлопчик був дуже щасливий і все повторював, що Бог почув його молитви і здійснив його мрію.