Після 16 років роботи та життя на чужині я нарешті повернулася на батьківщину і перше, що я зpобила – це забрала свекруху жити до себе. Вона літня жінка і заслуговує залишок свого життя прожити не одна. У нас із Наталією Іванівною завжди були добрі стосунки. Нині Наталії Іванівні 80 років, вона для мене як друга мама. Коли чоловік мене nокинув з дітьми, вона не стала виправдовувати вчинок свого сина і встала на мій бік. Без її участі та підтримки я б точно не впоралася. Житла у мене свого не було, тож ми з дітьми переїхали жити до свекрухи.
Вона ставилася до мене як до рідної людини, я цього ніколи не забуду! Зі своїм сином вона майже перестала спілкуватися, коли він проміняв свою сім’ю на жінку з поrаною репутацією. Коли мені запропонували хорошу роботу в Іспанії, я зі спокійною душею залишила дітей на свекруху, а сама поїхала заробляти, щоб дітям забезпечити хороше майбутнє. Зараз і син, і моя дочка добре влаштовані та мають свої родини. Добро однозначно повертається, тепер я обіцяла собі, що забезпечу свекрусі максимально комфортну та щасливу старість. Так буває в житті, що не рідні по крові люди стають ціннішими, ніж родичі.