Оля прокинулася вночі від телефонного дзвінка. Це був її наречений Женя: -Олю, я все розумію, але весілля не буде. У мене є інша і краще сказати зараз, ніж потім. -Як, Женю, ти що взагалі таке кажеш? -Я kохаю її. Я думав, що тебе люблю, але коли зустрів Катю, то зрозумів, що вона моя доля. Я разом з нею такий щасливий, і у нас щодня свято. Оля більше не могла слухати це марення, вона відключила телефон і почала nлакати. Як він міг так вчинити з нею? Адже вони з Женею знайомі ще зі школи разом пройшли багато труднощів. Навіть картоплю садили у його бабусі. Мама заспокоювала Олю, але донька не чула її слів.
Мама тоді казала: -Добре, що це сталося зараз, а не коли б ти наро дила від нього трьох дітей. А він був ще з боргами та кредитами і тебе залишив. Так що все на краще. Тим більше таких як Женя багато. Головне, що всі у нас здо рові та живі, без Жені проживемо. Через 5 років Оля лише змогла звернути увагу на Колю. Він був скромним програмістом у компанії. Коля не любив галасливих посиденьок, тому найчастіше проводив час один. Оля стала підсідати до нього за обідом, вони говорили про життя. Сама того не помічаючи, але Оля сильно прив’язалася до нього. Коля був нерішучий, але намагався маленькими жестами показувати Олі,
що вона йому не байдужа. У результаті за рік вони одружилися. Оля вийшла у деkретну відпустку, у них наро дилася донька. Через рік Олі набридло сидіти вдома. Тоді Микола відкрив для своєї дружини невелике кафе, щоб їй було чим зайнятися. Якось Оля помітила, що за столиком біля вікна сидить якийсь бородатий чоловік у старому одязі. Це виявився Женя. Він так змінився, постарів. Женя з кимось лаявся телефоном. Чути було, що він обговорював фі нансові nроблеми. Він виглядав злим і таким неохайним. Навіть дивитися на нього було гидко. Оля була така вдячна долі, що вона вийшла заміж за Колю і більше нічого спільного не має з Женею.