Лариса виховувала двох дочок зовсім одна. Чоловік покинув їх, а батьків давно не стало. Зовсім молоденька Лариса, звичайно, мріяла про чоловічу увагу та кохання. Тому частенько залишала своїх дівчат одних, виховувала як виходило, особливо не переймаючись. Благо, село, де жила сім’я, було невеликим, спокійним, діти росли у всіх на очах. І ось виросло, що виросло. Старша Олена – працьовита, привітна, балакуча. Навчалася добре, по господарству допомагала. Молодша Аня – лінива, завжди всім незадоволена і дуже заздрісна. Сама Лариса своє особисте життя так і не влаштувала, як вона не намагалася. До двадцяти двох років Олена закінчила медколедж, працювала медсестрою у місті. Винаймала кімнату. Частину зарплати посилала матері та сестрі, яка навчалася у випускному класі. Щоб допомагати рідним, Олена брала нічні
чергування, підробляла санітаркою, підміняла співробітниць, якщо потребувала. Економила на всьому! Але, відправивши чергову суму матері, вона замість подяки чула традиційне: – І це все? Чим ти там займаєшся? Не забула, що в Аня скоро випускний? – Мамо, можна дешевше плаття купити, – пробувала говорити Олена, але це тільки провокувало матір. – Дешевше?! Собі купи дешевше! Моя дочка має виглядати як належить! А то й краще за інших! Олена зітхала, але з матір’ю не сперечалася. Знала: марно! І почала віддавати їй більшу частину своєї зарплати. – Олено, ну ти і дивна! – говорили подружки, – важко працюєш, а ходиш у облізлій куртці. Може, вистачить своїх утримувати? Вони ж самі можуть заробляти. Чому твоя мама не працює? Вона ще молода. І сестра могла б бути скромнішою. А то сіли тобі на шию! Олена, звичайно, розуміла,
що подружки мають рацію, але що вона могла вдіяти? Хіба що заробляти більше, щоб грошей вистачало і їй, і її близьким. Випадок невдовзі трапився. Одна співробітниця вмовила Олену поїхати з нею закордон, в Італію. Мовляв, там доглядальницям дуже добре платять. Дівчина ризикнула і їй пощастило. Вона потрапила в дуже багату сім’ю, де потрібен був догляд за матір’ю. Олена планувала попрацювати всього рік, але син господині, бачачи, з якою любов’ю Олена дбає про його матір, наскільки вона професійна, умовив дівчину залишитися. Пообіцяв підвищити оплату. І Олена погодилася. Історія повторювалася неодноразово. У результаті дівчина прожила у цьому будинку шість років. Коли жінки похилого віку не стало, Олена зібралася додому. – Ти стала частиною нашої родини, – сказав на прощання син господині, – пам’ятай про це. Якщо що –
повертайся. Вирішеш працювати – дам чудову рекомендацію. Олена летіла додому, як на крилах. Вона так скучила! Думала на неї чекають, будуть раді бачити, але помилилася. – Ти чого повернулась? – ображено запитала мама, як тільки дочка ступила на поріг. – Ти нормальна від таких грошей відмовлятися! – А вона тільки про себе думає, – вторила сестра, яка за ці роки встигла вийти заміж, народити сина і розлучитися. – Хіба її хвилює, що Павлик росте, що його годувати треба, одягати. – Мамо, Аня, та ви що? – Здивувалася Олена. – Ми ж стільки років не бачилися! – Подумаєш, – буркнула сестра. – Ну надивимося один на одного, а далі що? Сподіваюся, ти з нами жити не збираєшся? Ми й так тут сидимо в тісноті. – Не збираюся, – тихо відповіла Олена. – Ось подарунки для вас. Вона поставила на підлогу велику сумку, розвернулася і пішла.
І її ніхто не зупинив! Олена переночувала в однокласниці, а вранці поїхала до міста. Прийшла, де працювала раніше, попросилась назад. Її взяли, навіть запропонували кімнату у гуртожитку. Але Олена відмовилася. За оголошенням винайняла квартиру, і, залишившись, нарешті, одна, розплакалася в голос. Такого повороту подій дівчина не чекала. Ні, особливої подяки за те, що всі ці шість років допомагала рідним, вона не чекала. Але й до такого не була готова. “Я зовсім одна і нікому в цьому світі не потрібна”, – зробила висновок Олена, і на ранок прокинулася зовсім іншою людиною: більше вона нікому не дозволить себе використовувати! Життя пішло своєю чергою. За кілька місяців з’явилася сестра: – Ти що, сестричка, вирішила нас залишити? Де гроші? – Які гроші? – Смієшся? А мені, між іншим, треба Павлику нову куртку купувати! Він
зовсім зі своєї виріс! – То купуй. До чого тут я? – Спокійно відповіла Олена. – То грошей дай, – Ганна не розуміла, що відбувається. – Ганно, я не банкомат. Всі. Гроші скінчилися. Зароби та купи синові куртку. – Зароби? Де? Розумна яка! Хіба в нас у селі можна щось заробити? – Ну, люди ж якось живуть. – Олено! Одумайся! Я незабаром виходжу заміж. Більше просити не буду. А зараз виручай. До речі, допоможеш із весіллям? – Ні. – Як ні? Ти що, не чуєш? Заміж виходжу! – Виходь. – Так весілля ж … – Хочеш весілля – роби. Я не дам жодної копійки. Все, Аня, настав час мені вирости. І тобі також… Спілкування сестер закінчилося остаточно. Потім приїхала мати. Соромила Олену, просила грошей на ремонт перед весіллям, але так само, як Аня натрапила на холодну стіну: Олена більше не хотіла їх утримувати. – Щоб тебе! – Вирвалося у Лариси,
але вона вчасно стримала сеье. Все-таки перед нею стояла рідна дочка. Мати пішла. Олена насилу перевела подих. Останні тижні вона почувала себе погано, швидко втомлювалася. – Треба оглянутися, – подумала дівчина і вранці пішла на огляд. Віктор Іванович дивився на Олену зі співчуттям: – Ти ж все розумієш. Потрібне втручання. Впевнений: шанс є. Наважуйся. Я сам все зроблю, – говорив Віктор Іванович. – Розумію. Тому й не хочу жодного втручання. Буде що буде. Плакатись особливо нема кому. – Що ти робиш, Олено. Не можна опускати руки. – Та не хвилюйтеся ви так, Віктор Іванович. Все добре. Я впораюся, ‒ спробувала усміхнутися Олен Вдома, обміркувавши ситуацію, вона таки вирішила з’їздити додому, розповісти про все матері.
Але з цього нічого доброго не вийшло. Олену зустріли сваркою, і вона передумала: її одкровення тут були нікому не цікаві. Тепер Олена справді залишилася сама. Хоча… Вона раптом згадала останні слова сина своєї колишньої підопічної. – Поїду до них, – вирішила дівчина. – Скільки зможу, протримаюся, а там – як Бог дасть. Дізнавшись про недугу Олени, колишні роботодавці наполягли, щоб вона погодилася лягти на втручання. Допомогли сплатити. Потім допомогли відновитись. Молодий господар не відходив від неї ні на крок. Ні, роману між ними не сталося. Це була проста людська подяка за все, що Олена зробила для його матері. Олені стало краще і вона назавжди залишилася в країні, де почалося її друге життя. Через деякий час вона вийшла заміж, народила прекрасну дочку. Додому більше не їздила. Нема до кого….