Я зустрічалася з хлопцем, у нас все було добре, і ми вирішили побратися. Я заваrітніла, він з радістю сприйняв новину, але після народ ження дитини заявив, що не готовий бути батьком і зник з мого життя; я залишилася сама з дитиною. Мені було дуже важkо, мені допомагали мої батьки.
За півроку я познайомилася з чоловіком. Він був із Італії, любив мене, я теж була зак охана в нього по вуха.
Ми з ним будували великі плани на майбутнє. Він зробив мені пропозицію та запросив переїхати до себе на батьківщину. Моїй радості не було межі, але він заявив, що я повинна зал ишити дитину; мій син не входив до його планів.
Він сказав, що не збирається дбати про чужу дитину і поставив умову, що ми одружимося, якщо я залишу тут сина; у мене місяць, щоби подумати. Квитки вже були куплені. Він поставив умову, що якщо я не погоджуся за лишити дитину, ми розлучимося.
Мені було важко, але я вибрала його; вирішила їхати з ним, не хотіла упускати свій шанс на власне щастя. Я не думала про сина, що з ним буде, як і де він виросте.
Я міцно обійняла хлопчика, поцілувала його, поклала в ліжечко і зателефонувала ко ханому; сказала, що я їду з ним. Він приїхав за мною.
Я зателефонувала матері і сказала, що виходжу заміж, і мені довелося зали шити дитину, попросила подбати про неї. Коли ми під’їхали до аеропорту, я передумала, зрозуміла, що роблю фат альну nомилку.
Я впіймала себе на думці, що всю дорогу до аеропорту я думала тільки про сина, зрозуміла, що не можу поkинути його. Я взяла таксі і одразу повернулася додому; мій синочок ще спав.
Він не знав, що його рідна мати збиралася кинути його напризволяще. Дякувати Богові, що я напоумилася, інакше не змогла б потім себе проба чити — ніколи. Я насамперед мати, і тільки потім жінка.