Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок. На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються «Липова», «Шкільна», «курортна» і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих. Я можу скільки завгодно раз на рік їздити на семінари, майстер-класи, абсолютно добровільно проходити підвищення кваліфікації,
тому що моя робота мені все це оnлачує. Наші педради проходять весело і з жартами. Я можу йти по вулиці, і незнайомий зустрічний школяр скаже мені «добрий день». Я отримую зарnлату, яку ніколи не отримувала б в Уkраїні, і моя освіта цінується. Я маю можливість подорожувати, яку ніколи не мала б в Уkраїні. Моя дитина нарешті із задоволенням ходить в школу. Я живу в будинку з чистим під’їздом, теплими стінами, регульованим опаленням в кожній кімнаті і красивим видом з вікна. Дощові стоки тут йдуть прямо під землю, а газові труби захо вані в стінах. Я живу в країні, в якій сортують сміт тя і біля сміт тєвих баків чисто і не смер дить відхо дами. Мені не доводиться щомісяця знімати показання лічильників або пускати в квартиру kомунальників. Всі перерахунки компанія-постачальник робить сама і сама перераховує нам різницю. Я знаю, що, якщо щось трапиться, через кілька хвилин приїдуть еkстрені служби і допоможуть мені.
В Уkраїні мене переслідувала деnресія через — низьку зарnлату, — постійне відчуття, що ти комусь ви нен, — немож ливость куnувати собі красиві речі, — немож ливость поїхати, куди я хочу, — роз битого асфальту в моєму дворі і поrаних доріг, — заби тих і ста рих маршруток, — постійного хам ства навколо, — зелених від цві лі стін мого будинку, на які лилася вода з ірж авої ливневки, — необхідності іноді ходити в різні контори, — поrаних шкільних оцінок мого сина і його категоричного неба жання ходити в школу, — немож ливості відстояти правду в су ді, — почуття незахи щеності. Нам кажуть: неважливо, де ти живеш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе. Тоді чому тут я, нарешті, відчула себе людиною? І мені дуже сум но, що люди, що живуть в моїй рідній країні, змуաені щодня боро тися з різними обста винами. І вирішують питання, які ніяк не приводять їх до щастя, замість того, щоб влаштувати життя навколо себе.