Все сталося різко та несподівано. У цей момент я начебто була у вакуумі. Я не звертала увагу на сльо зи сина, я просто замахнулася, і моя рука мене не послухалася… за це я потім шкодувала все життя. Розлу чилася я з чоловіком за власним бажанням. Все через його зра ди. Ліворуч він ходив частіше, ніж додому після роботи, і, що най жахливіше, він навіть не приховував цього. Я довгий час сподівалася, що схаменеться, жила в постійних ілюзіях, але чоловік не змінювався. Після розлу чення жити нам із сином було ніде. Усі мої рідні мешкали в селі, а вільних місць у домі друзів не було, та й не хотілося вішатися їм на шиї.
До моменту розлу чення я працювала в салоні краси, але ми переїхали в гуртожиток, а салон був сімейним бізнесом, він закрився, і я залишилася без роботи. Поруч із гуртожитком я знайшла вільну вакансію майстра з нігтьового сервісу, проте, як на зло, син почав часто хво ріти. Коли я працювала лише другий тиждень, син сильно захворів на незрозумілий вірус. Тоді я на перервах зазирала додому, а син лежав із високою температурою. Не зумівши самостійно збити температуру, я була змушена викликати швидку, а вони нас забрали до ліkарні , де ми із сином протрималися тиждень. Після виписки із ліkарні труднощі не закінчилися.
Син сильно відставав у школі через пропуски через хво робу. Мені доводилося бігти додому після роботи та пояснювати синові все, що він пропустив у школі. Звичайно, він усе не розумів, адже сама не розуміла, як йому ці теми пояснювати. Одного разу я просто вийшла з себе і дала синові потиличника. Цей момент я згадую досі, а син скоро закінчить школу. Мені досі жа хливо соро мно перед ним, адже він ні в чому не був ви нен, це я повелася низько і безглуздо… Син про це навіть не пам’ятає, а я пам’ятаю його сльо зи тоді… і свої теж, адже ми обидва тоді nлакали не через удар, а через накопичену усередині образу.