Я вирішила дати урок чоловікові. Залишила на нього дитину — і зникла на тиждень. Коли повернулася додому не повірила своїм очам.

Я заміжня вже 10 років. За всі ці роки ми жили мирно, спокійно, без конфліктів, без скандалів. Ми не планували мати дітей відразу після одруження, нам хотілося пожити в своє задоволення, насолоджуватися кожним днем. Так і прожили кілька років. Рік тому я завагітніла — і на світ з’явилася наша дочка. Після народження дочки все змінилося. Я не впізнавала мого чоловіка, мені здавалося, що його підмінили. Раніше чоловік допомагав мені по дому, але після народження дитини, коли я більше потребувала його допомоги, він змінився. Став по-іншому ставитися до мене.

Раніше він сам міг приготувати вечерю, а тепер він чекає, коли я буду подавати все в готовому вигляді, постійно бурчить, мовляв, сиджу вдома і нічого не роблю. Невже він не розуміє, що я весь день кручуся як білка в колесі, у мене немає жодної вільної хвилини? Наше малятко потребує уваги, в моїй турботі. Так мені захотілося запропонувати йому сидіти з дитиною — а я вийду на роботу. До речі, коли я працювала, то заробляла вдвічі більше за нього. Іноді так хочеться залишити все, забрати дочку і поїхати до мами. Вона каже, що дитині потрібен батько. Та я не проти, сама розумію, але батько теж повинен розуміти, що дитина потребує постійної турботи, мати – підтримки. Я вирішила дати урок чоловікові.

Сказала, що моя мама захворіла, і за нею потрібно доглядати, попросила його побути з донькою на вихідних. Я залишилася у мами майже тиждень. Чоловік дзвонив і вимагав, а потім благав, щоб я повернулася додому, говорив, що всю ніч не спав, дочка плакала, він втомився і навіть не зміг поснідати. Через тиждень я вирішила повернутися, але не сказала про це чоловікові: вирішила зробити сюрприз. Коли він побачив мене, мало не заплакав від радості, вибачався, що був грубий зі мною. Нарешті він зрозумів, як важко з маленькою дитиною. Тепер він допомагає і підтримує мене у всьому.