Василько у Юлі з’явився дуже слабким, їх ще місяць тримали під постійним наглядом фахівців. Професори не давали ніяких надій. Але ж Юлі відразу сказали, що мати дітей їй категорично не можна за станом здоров’я. — Ех, хіба ті фахівці щось розуміють? Це ж єдина моя мрія. Навіщо жити, якщо не заради дітей?! Дівчина довго не наважувалася йти на огляд, до останнього, немов берегла своє чудо від сторонніх. Вже дуже їй хотілося стати матір’ю. На щастя як виношування, так і сама поява маленького життя не виправдали побоювань людей в білих халатах. Юля все пережила і, нарешті, стала матусею. Місяць боротьби за життя сина і їх, нарешті, виписали. — Юлька! Більше без сюрпризів! На цей раз Бог тебе вберіг, наступного разу можеш свого сиротою залишити — давала настанови лікарка. Так Юля і сама знала, що їй дуже пощастило з її-то приписом з дитинства, тому була дуже вдячна долі за можливість отримати материнське щастя. Перший рік пролетів непомітно.
Юля як завжди вийшла з Васильком на прогулянку. Був день як день, тільки Юлю все ніяк не покидало якесь тривожне почуття. Вона постійно перевіряла взяла чи соску, памперси, водичку Начебто все взяла, але звідки ж ця незрозуміла тривога? — Напевно, погода. — подумала про себе дівчина. І справді було надзвичайно спекотно. Юля з малюком сиділа на лавочці і поки той солодко сопів в колясці, вона з захватом поринула в свій улюблений роман. — Дівчина, вибачте, не доглянете за моєю маленькою. Мені потрібно відійти на 2 хвилини. Юля підняла голову і побачила перед собою янголятка. Біляве волосся, блакитні очі і весела усмішка. — Так звичайно. — не роздумуючи погодилася Юля, втративши всяку пильність. Дівчинці на вигляд було близько 1 року, вона як і її Вася, може трохи молодше. Юля взяла Манюню на ручки. — От би мені таку дочку. — подумала про себе Юлька. Тим часом вже пройшли і 2 хвилини, і 10 хвилин, півгодини, година, а матері все немає.
Юля стала тривожно озиратися навколо, мами дівчинки ніде не було. У колясці став попискувати, прокидаючись Вася. — Боже, як же це? — дівчина раптом стала усвідомлювати, що дитину просто залишили і все. Вона спішно попрямувала до найближчої ділянки. Там Юля швидко описала на папері обставини того, що сталося і вже через годину приїхали представники будинку малятка і забрали дівчинку. Мала ж обхопила Юліну шию і гірко плакала, притулившись до неї. Жінки з опіки з холодним гордовитим виглядом забрали дівчинку, та лише встигла доторкнутися долонею до Юліної щоки і прошепотіла щось на кшталт «мамочка». Всю ніч Юля крутилася як дзига, думки про дівчинку ніяк її не покидали. Сяк-так вона дочекалася ранку. — Що ж я зробила, це ж моя дочка, я відчуваю це. Вона моє сонечко. — Я удочерю дівчинку, — радісно про себе вирішила Юля. Усередині все затріпотіло, коли і чоловік після безсонної ночі запропонував те ж саме. — Алло, я з приводу дівчинки, яку вчора мати залишила в парку