Всі в селі знали, що Катя доглядає свою стару тітку, яка була прикута до ліжка. Коли її діти, Діма та Олена, переїхали за кордон і лише зрідка посилали листівки. Тітка Маша була дуже доброю жінкою і, незважаючи на свій вік, завжди була живою та товариською. Вона розповідала Каті історії зі своєї молодості та навчала її різним ремеслам. Коли тітка Маша пішла з життя, виявилося, що вона залишила Каті більшу частину свого майна, включаючи старий будинок та землю. Невдовзі після цього Катя отримала дзвінок від Олени. “Як ти могла? Це наша сімейна власність! Як моя мама могла залишити все тобі?” — Олена була явно засмучена.
“Олено, я доглядала тітку Машу всі ці роки. А де були ви з Дімою? Вона часто про вас згадувала, але ви навіть не спромоглися приїхати і побачитися з нею,” – відповіла Катя. За кілька днів Катя отримала листа від адвоката. Діма та Олена вирішили оскаржити заповіт. Але Катя була впевнена у своїх правах. Вона знала, що віддала своїй родинні все, що могла, і тепер заслуговувала на повагу та підтримку. На слуханні до суду Олена та Діма приїхали з адвокатом. Вони були впевнені у своїй перемозі. “Ваша честь, це наша спадщина.
Ми не розуміємо, чому наша мати вирішила залишити все Каті”, – почав і її діти. Але Катя, яка не мала адвоката, сміливо відповіла: “Тітка Маша була для мене як мати. Я дбала про неї, а вони забули про неї. Я думаю, вона зробила правильний вибір”. Зрештою суд вирішив справу на користь Каті. Діма та Олена покинули село, а Катя вирішила продати будинок і землю та відкрити майстерню, де вона могла б продовжувати робити те, чому її навчила тітка. І хоча з того часу минуло багато років, Катя ніколи не забула про ту любов і турботу, які вона і тітка Маша розділили між собою.