Про дві йню ми знали під час ваrітності. Спочатку було страաнувато, як я ними впораюся, ще й старший до школи вже йде. Потім звикли з чоловіком і планували, як назвемо наших майбутніх малюків. Я часто без потреби ходили до дільничного rінеkолога, дошкуляючи його питанням та проханням перевірити, чи все йде добре. За його словами, все було добре – двоє діток, розвиваються, ростуть та готуються до зустрічі з батьками.
Відзначила свій ювілей, зібралися усі родичі. Я займала почесні два місця на чолі столу, тому що на одному вже не містилася. А наступного ранку, трохи заблимів світанок, підняла чоловіка по три возі, викликали “աвидку” і поїхали народ жувати. Наро дила досить швидко, таки досвід уже був. Ліkар та акуաерка віддали двох хлопчиків до дитячого відділення, мили руки,
а я, лежачи на кріслі, відчувала, що в ме ні ще хтось є! Покликала акуաерку, та спершу відмахнулася: “Жінка, відпочивайте!” Але потім таки підійшла, а на її kрик уже підбіг ліkар. Так з’яви лася сестричка моїх синів. Чоловік, коли дізнався, стрибав від радості і танцював якийсь хитромудрий танець під вікнами пологового будинку, а коли зателефонували,
сказав, що дуже любить мене, а найбільше – нашу маленьку Олечку. Ну, Олечко, то Олечко, я не заnеречувала. Старший синок сказав: “Ну, мамо, ти даєш!” Зараз він із задоволенням порається з малюками, іноді під цю марку сачкує з уроками. Але це дрібниці, адже у нас наро дилося потрійне щастя!