Олена з Віктором давно чекають черги на всиновлення дитини. Зібрано всі документи, пройдено всі курси. І ось одного разу їм повідомили по телефону, що є немовля. Олена одразу кинулася оформляти документи, а колись ходила побачити хлопчика. Коли глянула на нього, серце забилося швидко, швидко. Так, це він, її синочок, на якого чекали стільки років. Що ж це за мати, відмовилася від такої крихти. Напевно, на роді написано, що його мамою має бути вона, Олена. Такий рідний і водночас беззахисний. Він так смішно ворушив ротом,
наче просив погодувати. Олена, коли глянула на хлопчика, зрозуміла, як назве. Саша, йому підходить це ім’я. Цілий місяць щодня відвідувала Олена свого синочка. А він, ніби відчуваючи її тепло, одразу переставав плакати. Як же добре тримати дитину на руках? Такий маленький, рідний. Відколи Олена дізналася про синочка, не може дочекатися, коли вони заберуть його додому. Нарешті цей день настав . Сашко разом із мамою та татом приїхали додому. Для нього приготоване ліжечко, візок і все необхідне.Нарешті Олена мама.
Скільки років чекала, скільки сліз пролито. І все ж мрія її здійснилася. З Віктором давно домовилися, що всиновлятимуть лише новонароджену дитину. Вони хотіли відчути всі радості та труднощі батьківства від початку життєвого шляху дитини. Якщо не дано виносити у собі, то виховувати від народження. Їхній синок, як пощастило, що Сашко зараз із ними. Вони обов’язково виховують його добрим хлопчиком. А Олена вже мріє про доньку. Не зараз, а потім, коли Сашко підросте. У нього має бути сестричка, і так буде. У цьому Олена впевнена.
